4 червня в Україні вшановують пам’ять дітей, які загинули внаслідок російської агресії

День пам’яті встановила Верховна Рада України у 2021 році. Дата 4 червня обрана не випадково – цього дня у світі відзначають Міжнародний день дітей – безневинних жертв агресії.

Від 2014 року, як зазначається у постанові ВРУ щодо пам’ятної дати, у Луганській і Донецькій областях через збройну агресії РФ та інші дії держави-агресора загинули щонайменше 240 дітей. А за 100 днів повномасштабної війни Росії проти України жертвами агресивної політики Кремля та воєнних злочинів російської армії стала щонайменше 261 дитина. Ще 463 дитини (лише за попередніми даними) – були поранені.

За кожним обірваним чи скаліченим дитячим життям стоїть злочин російської держави-окупанта та її армії. Нижче розповідаємо лише про кілька трагедій, які принесла війна та агресивна політика керівництва сусідньої держави, яке цю війну розв’язало. Важливо з часом розказати, принаймні десь задокументувати кожну таку історію. Щоб наша пам’ять про жертв не була сухою та безіменною. Але також і задля того, щоб за кожен злочин настала відповідальність і справедливе покарання.

Ростислав, 13 років, Київ

Ростислав із Києва мріяв, коли виросте, придбати собі машину BMW, а поки був життєрадісною дитиною – любив ходити в МакДональдс, збирати лего і грати з друзями у футбол. Через війну, розв’язану Росією, його мрії так і не здійсняться…

В останній день зими родина була в одному з сіл Бучанського району. Вони думали, що в селі врятуватися буде легше. Проте опинилися під окупацією. Рашисти на очах у рідних випустили у 13-річного хлопця снаряд довжиною 16 см та не лишили йому жодних шансів на життя, яке Ростислав дуже любив.

“Уві сні дякую, що приходить мій синочок. Розповідає мені, як він там. – Ділиться мама хлопчика Марина Пічкур. – Я хоч уві сні можу його обійняти і поцілувати. Нещодавно наснилося, що він плаче і каже: “Мама, я за тобою дуже сумую”. Я теж плачу і кажу: “Синочку, я ще трохи поживу і обов’язково прийду до тебе. Він сказав: “Добре, мамо”.

Марина розповідає, що Ростислав був золотою дитиною, добре вчився, любив студіювати німецьку та українську мови, у грудні захистив червоний пояс з Тхеквондо, збирав машинки Hot Wheels та мріяв про братика. Коли російський снаряд забрав життя у її сина, Марина Пічкур була на 6-му місяці вагітності.

Поховали Ростислава у Хмельницькій області після того, як сапери забрали снаряд з його тіла.

Кирило, 1,6 року, Маріуполь

Кирило з Маріуполя у півтора року найбільше за все любив свою маму. Він уже казав слово “мама”, чітко вимовляв склади і взагалі був розвиненим, веселим і жвавим малюком.

Марина Яцко, мама хлопчика, заміняла сину і тата, адже з чоловіком вони розлучились ще перед народженням дитини, і він не бачив свого сина. На жаль, вже не побачить, хіба на телефоні у Марини збереглись фото і відео, які жінка не хоче видаляти.

4 березня у Маріуполі обстрілювали житлові будинки. “Ми були в квартирі на окраїні міста. Пам’ятаю, що почула дуже різкий звук, схожий на грім, побачила спалах, і мене відкинуло на підлогу ударною хвилею. Снаряд поцілив у наш будинок. Секунд 10 я нічого не бачила і не чула, лежала на підлозі. А коли опритомніла – побачила, що мій хлопчик лежить на підлозі і плаче, а під ним калюжа крові. Ми відразу ж взяли його на руки, я замотала голову бинтом, вибігли в коридор і побігли до машини мого хлопця, вона була під під’їздом. Ми доїхали під обстрілами в найближчу лікарню за 3 хвилини. Нас відразу прийняли до реанімації. Я чекала під палатою цілу годину, це була вічність… Потім вийшла лікар і сказала, що в мого хлопчика смертельне поранення в голову уламком від снаряда, і його було неможливо врятувати…” – згадує мама.

Малюк був залюбленою і довгоочікуваною єдиною дитиною Марини. Обожнював їсти картопляне пюре зі шматочками курки, печиво, хліб, борщ. Любив пізнавати світ, збирати пірамідки, складати мозаїку і, як більшість хлопчиків, – грався машинками.

“Він був упертим, цілеспрямованим. Якщо щось не виходило у грі – до останнього старався досягти мети”, – каже Марина.

Хлопчика не віддали мамі, згодом поховали у братській могилі у рідному Маріуполі.

Софійка, 6 років, Херсон

Софійка з Херсону в свої 6 років дуже любила казки та вже навіть навчилась читати. Усі навколо захоплювались батьками дівчинки та її вихованням. А вона тим часом чекала на свого братика, здобувала перемоги на танцювальних конкурсах з Hip-hop у Херсоні, Одесі та Києві  і казала: “Як братик виросте, я танцюватиму з ним”.

Але 24 лютого війна прийшла в їхнє місто, і разом із Софійкою російські окупанти вбили її маму, дідуся, бабусю та, щоб братик не кричав, рашисти випустили кулю у півторамісячне дитя: “О 17:13 я подзвонив мамі і почув, як їх вбивають, – згадує трагічні події рідний дядько Софійки Денис. – Я чув, як влучили в мою племінницю, Софію. Моя мама почала кричати: “Це ж дитина, що ви робите!”. Чув, як було три автоматні черги і вбивали батьків, братову дружину. Маленький Іван кричав, плакав. Потім почув постріл – і малий замовчав. У момент, коли слухав, як вбивають моїх, я розумів, що нічого вдіяти не можу”.

Батько Софійки Олег розповідає, що аж через годину після злочину, рідних допустили до місця трагедії: “Дітей забрав тесть,  коли вони ще подавали ознаки життя, і повіз їх до лікарні, де в реанімації вони померли”.

А Софійка, як і всі дівчатка, любила гратися ляльками LOL та носити сукні. Обожнювала макарони, борщ зі сметаною та жувальні цукерки. Мала неймовірну кількість друзів, адже легко знаходила підхід до людей, з нею дружили усі і на танцях, і в селі, і в дитячому садочку.

Поховали дівчинку разом з її рідними у Новій Каховці.

Іван, 1,5 місяця, Херсон

Маленькому херсонцю Івану було півтора місяці, але на його народження чекали дуже довго батьки, а ще більше – рідна сестричка Софійка, яка й вирішила, що його зватимуть саме Іваном. На Різдво вже було заплановано кесарів розтин, але дитятко вирішило, що хоче познайомитись зі своїми рідними раніше і народився о 17:30 5 січня 2022 року.

Софійка не могла натішитись своїм братиком, дуже його любила і казала, як Іванко виросте – буде з нею танцювати і виборювати призові місця на конкурсах.

Але 24 лютого, коли родина рятувалась із Нової Каховки та шукала прихистку, російські вбивці пустили кулю в півторамісячне дитя, яке плакало від страху. Перед тим, як вбити Іванка, вони розстріляли всю його родину, що була в одному автомобілі, – маму, бабусю з дідусем та сестричку Софійку.

Через годину після злочину, до місця трагедії допустили другого дідуся, який забрав двох дітей і відвіз до лікарні. Проте марно. Поранення були не сумісні з життям, і малеча померла в реанімації.

Поховали немовля в одній домовині з мамою Іриною, поруч із сестрою Софійкою, дідусем Олегом і бабусею Анною у Новій Каховці.

Український інститут національної пам’яті