Історія

Історія Київської області – від Київської Русі до сучасності

Київська область – адміністративно-територіальна одиниця у складі України. Розташована переважно на Правобережжі, в межах Полісся та Лісостепу. Межує на півночі з Республікою Білорусь (Гомельська область), на заході межує з Вінницькою та Житомирською областями, на сході – з Чернігівською та Полтавською областями і на півдні – з Черкаською областю.

На території нинішньої області в 1 тис. н. е. сформувалося ядро східнослов’янського етнічного масиву, наслідком чого стало утворення наприкінці 1 тис. н. е. могутньої ранньофеодальної держави – Київської Русі. Більша частина території Київської області із середини 12 століття входила до складу Київської землі, а лівобережжя – до Переяславського князівства. Після монголо-татарської навали Русь потрапила до складу Золотої Орди. Близько 1362 р. Київська земля увійшла до Великого князівства Литовського, в складі якого проіснувала як удільне Київське князівство до 1471 р. і в цьому ж році на його території було утворене Київське воєводство. За Люблінською унією 1569 р., територія Київщини відійшла до Корони Польської. За адміністративно-територіальним військовим устроєм 1649 р. тут створюються Київський, Білоцерківський та Переяславський полки.

За «Вічним миром» 1686 р. лівобережжя Київщини, а також територія між Дніпром та його притоками Ірпенем та Стугною відійшли до Російської держави й були включені до складу Київського полку. Створення губерній в Російській імперії, як вищих місцевих адміністративно-територіальних одиниць, відноситься до 1708 р. Серед перших 8 губерній Російської імперії була і Київська, утворена 18 (29) грудня 1708 р., до складу якої ввійшла значна частина території Лівобережної Київщини та значні частини територій сучасних Чернігівської, Орловської, Курської і Брянської областей. Губернським містом був Київ. Решта території Правобережної Київщини залишилася під владою Речі Посполитої.

Після приєднання Правобережної України до Росії, внаслідок 2 поділу Польщі у 1793 р. колишнє Київське воєводство Польщі включене до складу утвореного у 1781 р. Київського намісництва, перетвореного у 1797 р. знову на Київську губернію, до якої увійшла також частина повітів ліквідованих Брацлавського, Волинського та Вознесенського намісництв. Новостворена губернія розташовувалася виключно на правому березі Дніпра. До її складу увійшло 12 повітів. До неї увійшли Київський, Васильківський, Богуславський (з 1844 р. – Канівський) повіти, які ще в 1795 році були приєднані від Брацлавської губернії. До Київської губернії також увійшли: від Волинської губернії – Радомисльський повіт; від Брацлавської – Сквирський, П’ятигорський (з 1800 р. – Таращанський), Липовецький, та Махновський (з 1845 р. – Бердичівський) повіти і від Вознесенської – Черкаський, Чигиринський, Катеринопільський (з 1798 р. – Звенигородський) та Уманський повіти. Такий поділ на повіти проіснував майже без змін до 1923 р.

Після зміни державного ладу у Російській імперії у 1917 році на Україні теж відбулися значні зміни в управлінні країною, в тому числі і в Київській губернії. У 1923 р. на Україні була проведена реформа адміністративно-територіального поділу, направлена на скорочення адміністративно-територіальних одиниць і спрощення радянського апарату.

7 березня 1923 року видано постанову Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (далі – ВУЦВК) відповідно до якої 14 повітів Київської губернії були замінені на 7 округів, а 247 волостей – на 111 районів. До складу Київської губернії увійшли такі округи: Білоцерківський (20 районів), Бердичівський (13 районів), Київський (20 районів), Малинський (10 районів), Уманський (15 районів), Черкаський (15 районів) та Шевченківський (18 районів). У 1925 р. чисельність округів скоротилася до 5 (були ліквідовані Малинський та Шевченківський округи).

Другим етапом реформування стала ліквідація губерній. У 1925 р. із зміцненням округів і районів постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 року «Про ліквідацію губерній і перехід до трьохступеневої системи управління» вся територія Української РСР була поділена на 41 округ, куди увійшли і 5 округів ліквідованої Київської губернії.

Наступним етапом адміністративно-територіальних перетворень стала ліквідація округів і перехід до двоступеневої системи управління. 2 вересня 1930 року ВУЦВК прийняв постанову «Про ліквідацію округів і перехід на двоступеневу систему управління». Відповідно до цієї постанови з 15 вересня 1930 року Київський округ, як і всі інші округи в республіці, був ліквідований, з того часу і до утворення областей, райони підпорядковувалися безпосередньо центру.

9 лютого 1932 року 4 сесія ВУЦВК 12 скликання видала постанову «Про утворення обласних виконавчих комітетів на території УСРР». Відповідно до цієї постанови на території України, утворені 5 областей, у тому числі й Київська. До утвореної 27 лютого 1932 року Київської області увійшли такі 100 адміністративно-територіальних одиниць: 98 районів (Андрушівський, Базарський, Баранівський, Барашівський, Баришівський, Бахмацький, Березнянський, Білоцерківський, Бобровицький, Богуславський, Бориспільський, Бородянський, Борознянський, Брусилівський, Буцький, Васильківський, Вищедубечанський, Володарський (кол. Білоцерківського округу), Володарський (кол. Волинського округу), Гельмязівський, Глухівський, Городницький, Городнянський, Димерський, Дмитріївський, Добрянський, Драбівський, Ємільчинський, Жашківський, Звенигородський, Златопільський, Золотоніський, Іваницький, Іванківський, Ічнянський, Кагарлицький, Кам’янський, Канівський, Козелецький, Конотопський, Коропський, Коростенський, Коростишівський, Корсунський, Корюківський, Кролевецький, Лисянський, Лугинський, Макарівський, Малинський, Малодівицький, Мархліївський, Менський, Народицький, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Новоград-Волинський, Носівський, Обухівський, Овруцький, Олевський, Олишівський, Остерський, Переяславський, Петровського Г.І., Понорницький, Попільнянський, Потіївський, Пулинський, Радомисльський, Ржищівський, Ріпківський, Розважівський, Рокитнянський, Ружинський, Семенівський, Середино-Будський, Сквирський, Словечанський, Смілянський, Сновський, Ставищенський, Тальнівський, Таращанський, Тетіївський, Троянівський, Фастівський, Хабнівський, Черкаський, Чернігівський, Чорнобаївський, Чорнобильський, Черняхівський, Чигиринський, Шосткинський, Шполянський, Яготинський та Ярунський) і 2 міськради (Київська та Житомирська), підпорядкованих безпосередньо області.

Адміністративно-територіальні кордони Київщини виходили далеко за межі теперішньої області. До Київської області входили райони сучасних Вінницької, Житомирської, Полтавської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Після прийняття 15 жовтня 1932 року ВУЦВК постанови «Про утворення Чернігівської області», зі складу Київської області до Чернігівської відійшли такі 29 районів (Бахмацький, Березнянський, Бобровицький, Борознянський, Глухівський, Городнянський, Дмитріївський, Добрянський, Іваницький, Ічнянський, Козелецький, Конотопський, Коропський, Корюківський, Кролевецький, Малодівицький, Менський, Ніжинський, Новгород-Сіверський, Носівський, Олишівський, Остерський, Понорницький, Ріпківський, Семенівський, Середино-Будський, Сновський, Чернігівський, Шосткинський), до складу Харківської області – 2 райони (Драбівський і Яготинський), а до складу Київської області з Вінницької увійшло 7 районів (Бабанський, Монастирищенський, Оратівський, Плисківський, Погребищенський, Уманський, Христинівський). У складі Київської області залишилося 74 райони і 2 міськради.

4 травня 1935 року Центральний Виконавчий Комітет (далі – ЦВК) УРСР видав постанову «Про створення округів на території Київської та Вінницької областей». На території Київської області були створені 2 округи: Коростенський, в складі 9 районів і Новоград-Волинський, в складі 6 районів.

22 вересня 1937 року постановою ЦВК СРСР «Про поділ Харківської області на Харківську і Полтавську, Київської – на Київську і Житомирську, Вінницької – на Вінницьку і Кам’янець-Подільську та Одеської – на Одеську і Миколаївську області» ліквідовані округи, а зі складу Київської області до Вінницької області передано 4 райони (Монастирищенський, Оратівський, Плисківський, Погребищенський); Житомирської – 28 районів (Андрушівський, Базарський, Баранівський, Барашівський, Брусилівський, Володарсько-Волинський, Вчорайшенський, Городницький, Ємільчинський, Корнинський, Коростенський, Коростишівський, Лугинський, Малинський, Народицький, Новоград-Волинський, Овруцький, Олевський, Попільнянський, Потіївський, Радомисльський, Ружинський, Словечанський, Троянівський, Червоноармійський, Черняхівський, Чоповицький та Ярунський і Житомирська міськрада, Полтавської області – 4 райони (Гельмязівський, Золотоніський, Іркліївський та Чорнобаївський).

10 січня 1939 року виданий Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про утворення Сумської, Кіровоградської і Запорізької областей у складі Української РСР». Цим Указом до складу Кіровоградської області були включені 5 районів Київської області (Златопільський, Кам’янський, Олександрівський, Підвисоцький та Чигиринський).

Після скасування округів і передачі ряду районів із складу Київської області до Вінницької, Житомирської, Кіровоградської та Полтавської областей, станом на 10 січня 1939 року у складі Київської області залишилося 58 районів і одне міське поселення, що не входило до складу районів, республіканський центр – місто Київ.

Після звільнення території Київської області від окупації німецько-фашистськими загарбниками до адміністративно-територіального устрою Київщини внесені такі зміни:

Указами Президії Верховної Ради СРСР та УРСР перейменовані міста та райони: 12 жовтня 1943 року місту Переяслав присвоюється найменування Переяслав-Хмельницький; 11 березня 1944 року Переяславський район перейменований в Переяслав-Хмельницький і 3 травня 1944 року Корсунський район – в Корсунь-Шевченківський.

Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про перейменування, уточнення і внесення змін в найменування деяких міст, районних центрів і районів Української РСР» від 15 серпня 1944 року Київський (Святошинський) район перейменований в Києво-Святошинський район, а район імені Г.І. Петровського – в Городищенський район.

2 серпня 1948 року Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про увічнення пам’яті заступника голови Ради Міністрів Української РСР В.Ф. Старченка» Миронівський район Київської області перейменований на Старченківський. Під такою назвою він проіснував до 1962 року.

6 січня 1954 року Указом Президії Верховної Ради УРСР до складу Київської області включені Згурівський (проіснував до грудня 1962 року) і Яготинський райони Полтавської області. Після приєднання 2 районів з Полтавської області Київська область була поділена на 55 районів.

Останні суттєві зміни в адміністративно-територіальному поділі Київської області відбулися 7 січня 1954 року, коли Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про утворення в складі Української РСР Черкаської області» Київська область була розділена на Київську і Черкаську. До складу Черкаської області увійшли 20 районів Київської області.

1 листопада 1957 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР Кагановицький район і його районний центр, селище міського типу Кагановичі Перші Київської області перейменовані відповідно у Поліський район та смт. Поліське.

Указами Президії Верховної Ради УРСР від 4 березня 1959 року ліквідовані Бишівський і Великополовецький райони Київської області; від 10 вересня 1959 року – Новошепелицький і Розважівський райони Київської області. Після ліквідації 4-х районів у складі Київської області залишився 31 район.

30 грудня 1962 року був виданий Указ Президії Верховної ради УРСР «Про утворення обласних (промислових) і обласних (сільських) рад депутатів трудящих Українською РСР», відповідно до якого радянські органи в областях УРСР були реорганізовані за виробничим принципом і утворені відповідні обласні промислові й обласні сільські ради депутатів трудящих та їх виконавчі комітети. Такі ради утворені і в Київській області.

30 грудня 1962 року Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Української РСР» на території Київської області ліквідовані 19 районів. Поділ Київської області на 12 районів проіснував до 1965 року.

4 січня 1965 року Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про внесення змін до адміністративного районування Української РСР» відбулося об’єднання обласних (промислових) і обласних (сільських) рад депутатів трудящих УРСР і розукрупнення районів на території Української РСР, зокрема, в Київській області. У складі Київської області утворено 7 районів: Баришівський, Броварський, Миронівський, Поліський, Сквирський, Ставищенський, Фастівський.

8 грудня 1966 року видано Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про утворення нових районів Українською РСР», відповідно до якого у складі Київської області утворені ще 5 районів: Богуславський, Бородянський, Володарський, Обухівський і Рокитнянський.

Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про утворення нових районів в Українській РСР» від 12 квітня 1973 року, в Київській області створено Вишгородський район. Київська область поділена на 25 районів: Баришівський, Білоцерківський, Богуславський, Бориспільський, Бородянський, Броварський, Васильківський, Вишгородський, Володарський, Іванківський, Кагарлицький, Києво-Святошинський, Макарівський, Миронівський, Обухівський, Переяслав-Хмельницький, Поліський, Рокитнянський, Сквирський, Ставищенський, Таращанський, Тетіївський, Фастівський, Чорнобильський, Яготинський.

Без істотних змін адміністративно-територіальний поділ Київської області проіснував з 1973 до 1986 року.

У зв’язку з катастрофою, яка сталася на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року, в адміністративно-територіальному поділі Київщини відбулися значні зміни: 25 вересня 1986 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР утворений Згурівський район для переселенців із зони відчуження. 16 листопада 1988 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про об’єднання Іванківського і Чорнобильського районів Київської області», Іванківський та Чорнобильський райони Київської області об’єднані в один Іванківський район з центром у селищі міського типу Іванків, а також протягом наступного десятиріччя рішеннями Київської обласної ради ліквідовані понад 130 сільських рад та населених пунктів зони відчуження.

Станом на 5 квітня 2011 року у Київській області налічується: районів – 25; районних рад – 25; міст обласного значення – 13; міських рад – 24; міст районного значення – 13; селищних рад – 30; селищ міського типу – 30; сільських рад – 605; населених пунктів – 1182, зокрема, міських – 56, сільських – 1126. Київська область поділяється на такі райони, міські та селищні ради:

Райони: Баришівський, Білоцерківський, Богуславський, Бориспільський, Бородянський, Броварський, Васильківський, Вишгородський, Володарський, Згурівський, Іванківський, Кагарлицький, Києво-Святошинський, Макарівський, Миронівський, Обухівський, Переяслав-Хмельницький, Поліський, Рокитнянський, Сквирський, Ставищенський, Таращанський, Тетіївський, Фастівський, Яготинський.

Міські ради обласного значення: Березанська, Білоцерківська, Бориспільська, Броварська, Бучанська, Васильківська, Ірпінська, Обухівська, Переяслав-Хмельницька, Ржищівська, Славутицька, Фастівська, м. Прип’ять Київської обласної ради.

Автори:

Бойко Г.В., заступник директора-головний зберігач фондів Державного архіву Київської області

Корінний М.М., головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Київської області.